Ілля Коренчук: «Намагатимусь принести допомогу і Славу Україні»

– Ілля, ви – родом із Білорусі. Чи відчуваєте, як глобально змінюється ставлення українців до білорусів через війну в нашій країні?

– Якщо говорити про мене, то жодних кривих поглядів чи претензій за національною ознакою на свою адресу не відчуваю. Напевно, тому що половина друзів-знайомих вже й забула про мою історичну батьківщину… Адже я в Україні з 2012 року, коли починав виступати в юнацькій команді «Кременчука», тому тут асимілювався і вже почуваюся вільною людиною – українцем! У мене навіть немає знайомих в оточенні, які можуть собі дозволити думати інакше, ніж все є насправді.

– Що вас зараз пов’язує з Білорусією?

– Мої батьки досі мешкають там, але особисто я вже кілька років у них не гостював. Рідна сестра з чоловіком живе у Києві, а теща з тестем, братом та сестрою дружини – багато років у Польщі. Зрозуміло, всі засуджують війну, агресивні дії РФ і те, що РБ здійснює запуск ракет і літаків зі своєї території. При цьому хочу додати, що у Білорусі немає такого «зомбування» населення, як у РФ. Чимало білорусів воюють на боці України, бо люди мають свою думку та погляди на те, що відбувається. На відміну від Росії, у нас не відключають Youtube чи інші соцмережі. Масові мітинги на виборах у 2020 році, як ви пам’ятаєте, чітко підкреслювали позицію та волевиявлення білоруського народу.

– Тему війни обговорюєте зі своїми друзями-знайомими із країн агресорів?

– Обговорювати нічого, тільки обурення та нерозуміння того, як можна було порушити світовий спокій та влаштувати це безпідставне винищення українського народу та мирних міст. Звичайно, я отримав масу дзвінків підтримки та повідомлень від друзів, своїх однокласників, які давно працюють і живуть у Європі. Вони пропонували всіляку допомогу виїхати з України за кордон, у тому числі матеріальну, але скористався лише опцією переправити дружину та сина до Варшави, а сам із задоволенням відгукнувся на запрошення ФХУ та тренерського штабу збірної України постояти за честь прапора на льодових майданчиках.

– Ілля, ви вже майже 10 років як виступаєте у чемпіонатах України, тричі ставали чемпіоном, викликалися до збірної України на товариські турніри, але на світових турнірах так і не виступали. Що не виходило?

– Питання оформлення документів весь час відкладалося і лише у 2019 році я отримав українське громадянство та право легально грати за Україну. Дуже радий цій події і намагатимусь принести допомогу і Славу Україні!

– У товариському матчі проти Угорщини 14 квітня (1:3) не вдалося продемонструвати свою справжню силу. Суперник здивував?

– Я б так не сказав. Угорці безперечно були не сильнішими за нас, Україна здебільшого ігрового часу виглядала навіть краще за суперника, більше володіла шайбою, кидала, створила чимало гольових моментів. Ми могли виграти той матч, але, на жаль, підвела серія помилок у своїй зоні та реалізація моментів. Шкода, я свій момент теж загубив у третьому періоді, коли вийшов на кидкову позицію, але не потрапив у відкритий кут – у ліву «дев’ятку».

Не забуватимемо і про те, що хокеїсти все ще перебувають під навантаженнями, всі посилено тренуються та готуються «вистрілити» на ЧС через серію товариських матчів.

– Що для Іллі Коренчука найважче дається у тренувальному процесі на зборах?

– Зізнаюся, я не в захваті від бігових вправ на землі, як і більшість хокеїстів, але ми всі чудово розуміємо, що це частина підготовки і без неї ніяк. Особисто для мене простіше переносити навантаження та працювати у тренажерному залі.

– Який багаж знань отримав під час угорського збору? Що запам’яталося та сподобалося?

– Цікавий процес змагання у нас проходив у форматі: «5 на 2». Це коли п’ятірка гравців розігрує «трьох зайвих». Завдання – постійно загрожувати воротам суперника та закинути якнайбільше голів за хвилину. У мене таких вправ раніше не було і тому запам’яталося.

– І скільки голів максимум забивалося у найуспішніший розіграш?

– Я не підраховував, але точно три голи нам вдавалося забивати у свій ігровий відрізок. До речі, не все так очевидно з реалізацією, як здається. Спочатку ми думали, що можна більше забивати, але в нас це чомусь не виходило (сміється).

– Чому?

– Багато зайвих передач робили перші 30 секунд, а коли наносили перший кидок, то вже 45 секунд минуло. Була невпевненість. Але з часом ми пристосувалися і на тренуваннях стало краще виходити.

– Це як у чемпіонаті України порівняльний рух сходами вгору: спочатку Коренчук завоював бронзові та срібні медалі, а потім стався залп із трьох чемпіонських сезонів. Найпам’ятніший для вас із трьох тріумфів із «Донбасом» – це…

– …перше чемпіонство в сезоні-2017/18, коли я тільки перейшов із «Кременчука» і потім ми виявилися сильнішими за свій попередній клуб у плей-оф. Здається, тоді ми здобули 39 перемог у 40 матчах чемпіонату, я набрав 71 очко у 35 іграх (особистий рекорд). Це – чудові та приємні результати. Святкування теж запам’яталося у Дружківці, бо у нашій команді відсотків 70-80 гравців уперше виграли чемпіонат України. Радості було – вагон. Можна сказати, ми були “на небі від щастя”. До речі, саме популярна на нашій вечірці пісня «Я на небі» у виконанні гурту «Океан Ельзи» звучала тоді в режимі нон-стоп (посміхається). Мені, до речі, дуже подобається творчість Святослава Вакарчука.

– Що думаєте про майбутній чемпіонат світу в Тихах? Музика Вакарчука надихає?

– (Усміхається). У нас багато різних українських композицій звучить у роздягальні… Щодо ЧС-2022, то у нас справді гарний підбір гравців. Важливо лише впіймати свій ігровий ритм у товариських матчах та постати на турнірі у всій красі. У нас для цього все є. Так, з поляками буде важко – ця команда до відбору на Олімпіаду-2022 залишила за бортом Білорусь, обіграла потім рейтинговий Казахстан, тож силу суперника ми розуміємо та готуємось.

– Головний тренер збірної України Вадим Шахрайчук висловився у спілкуванні з пресою: «Якщо в тебе немає патріотизму, ти не будеш у команді». Влучно сказав?

– В точку. Можу від себе сказати, що у таборі збірної України я бачу чудову робочу обстановку, виняткових патріотів своєї батьківщини, які заряджені кидатися під шайбу та викладатися заради того, щоб громадяни могли пишатися національною збірною на батьківщині. І я серед них. Разом до Перемоги!

Джерело ФХУ